Зеленський підписав ратифіковану Стамбульську конвенцію: що це означає

Президент Володимир Зеленський 21 червня підписав закон про ратифікацію Стамбульської конвенції. Закон було ухвалено днем раніше: 20 червня Верховна Рада проголосувала за нього 259 голосами проти 8. Це була вже третя спроба ратифікувати документ, який Україна підписала ще 11 років тому.

Що таке Стамбульська конвенція

Стамбульська конвенція – напівофіційна назва міжнародної угоди Ради Європи щодо боротьби з насильством проти жінок та домашнім насильством, підписаної 11 травня 2011 року у Стамбулі. Це перший у світі міжнародний юридичний інструмент, присвячений запобіганню основним видам насильства стосовно жінок, зокрема:

• переслідуванню (сталкінгу);
• фізичному, психологічному та сексуальному насильству;
• примусовим шлюбам;
• репродуктивному насильству (примусовим абортам, примусовій стерилізації);
• каліцтву жіночих геніталій (так званому жіночому обрізанню) тощо.

Країни, які ратифікують конвенцію, мають впровадити кримінальну відповідальність за ці порушення. Крім того, держави-учасниці зобов’язуються скасувати у своєму законодавстві усі норми, які дискримінують жінок, та ввести законодавчо затверджений принцип рівних прав жінок та чоловіків.

На сьогодні Стамбульську конвенцію підписали вже 45 країн та ЄС, із них ратифікували документ 36 країн. Утім, у березні 2021 року Туреччина відкликала свій підпис і скасувала ратифікацію, пославшись на те, що конвенція використовується для «нормалізації гомосексуальності».

Чому Україна стільки років не приєднувалася до Стамбульської конвенції

Наша країна підписала конвенцію ще 11 липня 2011 року, і з того часу Верховна Рада намагалася ратифікувати цей документ аж двічі – 2016 та 2019 років. Однак депутатам не подобалося введення поняття «ґендер» та «ґендерна ідентичність». Зокрема, член фракції Радикальної партії Ігор Мосійчук заявляв під час першої спроби ратифікації конвенції, що вона містить у собі речі, «неприйнятні для нашого суспільства і для української церкви».

Сучасна наука переважно розглядає ґендер як суто соціальний конструкт. Грубо кажучи, чоловічий або жіночий ґендер – це комплекс стереотипів, створених суспільством щодо того, як має поводитися, вдягатися, розмовляти «справжній чоловік» («справжня жінка»). Таким чином, ґендер необов’язково співпадає з біологічною або паспортною статтю: людина може бути, наприклад, біологічно жінкою, але ідентифікувати себе, з точки зору навколишнього суспільства, як чоловік, тому і поводитися відповідно.

Такий підхід передбачувано спричиняє спротив серед прихильників традиційних цінностей. Через присутність у Стамбульській конвенції терміну «ґендер» проти її ратифікації неодноразово виступала, зокрема, Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій (ВРЦіРО). Востаннє вона закликала депутатів ВР не розглядати це питання за чотири дні до останнього голосування – 16 червня 2022 року.

«Ігнорування факту наявності біологічних статей, які характеризують жінку або чоловіка, та пов’язане з цим зобов’язання навчати дітей нестереотипним ґендерним ролям (стаття 14 конвенції) несе загрози спотворення у молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих сексуальних стосунків та поширення випадків захворювання на ґендерну дисфорію серед дітей і молоді», – заявили у Раді церков.

Але, попри цей спротив, третя спроба парламенту ратифікувати конвенцію врешті-решт виявилася успішною.

«Українці були серед авторів, розробників Стамбульської конвенції, тому виглядало дуже інфантильно, що парламент досі не міг це ратифікувати її як документ, надати їй повноцінного юридичного значення», – зазначає у коментарі Новини.LIVE народна депутатка Марина Бардіна, заступниця голови Комітету ВРУ з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

Читайте також: «Я сама собі допомога»: як за місяць змінилося життя української біженки в Німеччині. Продовження історії 

Що треба було зробити

За останні роки Україна вже встигла внести окремі положення Стамбульської конвенції до свого законодавчого корпусу.

«Зміни до законодавства почали ухвалюватися ще наприкінці 2017 року – зокрема, новий закон про домашнє насильство та зміни до Кримінального кодексу щодо сексуального насильства, зґвалтування», – розповіла в коментарі Новини.LIVE Юлія Аносова, юристка громадської організації «Ла Страда-Україна», що опікується захистом прав жінок та дітей.

Також в українському КК вже кілька років існує кримінальна відповідальність за психологічне домашнє насильство. Тож хатній тиран може опинитися за ґратами, але тільки якщо буде доведено, що психологічне знущання було систематичним.

«Якщо це перший випадок і не дуже серйозний, то, скоріш за все, буде адміністративна відповідальність. Мінімальна адміністративна відповідальність – громадські роботи. Але якщо це сильна форма домашнього насильства або якщо це третій-четвертий раз, то таке оже призвести до позбавлення волі», – пояснює юристка.

Однак Україну чекає ще багато роботи, щоб імплементувати до свого законодавства решту стандартів Стамбульської конвенції. Зокрема, у нас досі не існує жодної відповідальності за сексуальні домагання, хоча в Україні вони посідають друге місце за поширеністю серед подібних правопорушень після домашнього насильства. А після імплементації конвенції така відповідальність має з’явитися.

Читайте також: 80 років шлюбу: як виглядає найстаріше подружжя у світі

Що ще зміниться для українських жінок

Окремо варто згадати про проблему визначення факту зґвалтування та  сексуального насильства, яка існує у чинному законодавстві. В одному з кейсів, про який згадує Юлія Аносова, дівчина зазнала домашнього і сексуального насильства від свого хлопця. Однак коли потерпіла звернулася до поліції, правоохоронці не виявили ознак сексуального насильства.

«Ми довго боролися, щоб призначили судово-медичну експертизу, аби довести, що сексуальне насильство було. Однак цю експертизу призначили аж через два місяці після самого факту насильства, і на експертизі вже нічого не було видно. Через те, що правоохоронці спрацювали не одразу, у нас не було доказів, як це все довести. Наші правоохоронні органи покладаються на судово-медичні експертизи, але згідно зі стандартами Стамбульської конвенції та практикою європейських країн це не є обов'язковим. Якщо минув певний час і особа подає заяву, правоохоронні органи мають використовувати інші докази – наприклад, показання потерпілої та свідків. Але у нас ще залишилась стара практика, де єдиним доказом є судово-медична експертиза», – розповіла юристка.

Тепер Україна має подолати всі ці законодавчі недоліки. Як зазначає Марина Бардіна, ми будемо у полі зору контрольного органу Ради Європи, який відстежуватиме, як Україна протидіє насильству.

«Це стимул для нас працювати краще і разом з тим мати бонуси та переваги – наприклад, залучати грантові кошти на розбудову притулків для жертв насильства, – вважає Бардіна. – Для нас Стамбульська конвенція – це не про скорочення домашнього насильства, а про кваліфіковану належну допомогу тим, хто стає свідками і жертвами цього. Про відповідну медичну, психологічну допомогу, про розбудову мережі притулків, денних центрів, мобільних бригад для тих, хто страждає від домашнього насильства. Наприклад, в Європі у країн, які ратифікували Стамбульську конвенцію, передбачено, що на 10 тисяч осіб має бути один денний центр. В Україні, на жаль, тривалий час їх взагалі було лише 16. Зараз, завдяки субвенції, яка була надана торік, кількість таких центрів зросла, але все одно недостатньо, як цього вимагає європейське бачення протидії домашньому насильству».

За словами депутатки, статистика скарг на домашнє насильство в Україні з кожним роком зростає.

«Але це не свідчить про те, що у нас збільшується кількість такого насильства. Це є показником того, що домашнє насильство все менше замовчують, воно не сприймається як норма. Люди, які стають жертвами чи свідками домашнього насильства, все частіше звертаються до правоохоронних органів за кваліфікованою допомогою. Таким чином, 2021 року до поліції звернулося 325 тисяч людей. Це на 56% більше, ніж 2020 року», – повідомила Бардіна.

Отже, в українців зростає потреба у допомозі держави у цій сфері. Ратифікація Стамбульської конвенції дозволить Україні остаточно позбутися застарілих процесуальних стандартів, які залишилися у нашому законодавстві ще з часів СРСР, і вивести захист жертв насильства на цивілізований рівень.

Юлія Тененьова, Олена Халілова