Обіймальні вечірки та "дивна точка опори" — відверта розмова з ВІЛ-позитивною активісткою

У світі щороку 1 грудня відзначають День боротьби зі СНІДом (синдром набутого імунодефіциту). Хвороа, що розвивається на пізніх стадіях ураження ВІЛ,  вражає імунну систему людини та знижує її протидію ВІЛ-асоційованим захворюванням, з якими здатен впоратися тільки здоровий імунітет. За статистикою Центру громадського здоров'я, станом на 1 січня 2023 року, в Україні живуть близько 257 тис. людей з ВІЛ. 43% людей із ВІЛ-інфекцією дізнається про свій статус на пізніх стадіях ураження.

Популяризаторка сексуальної освіти Крістіна Шапран ділиться своїм досвідом, передає ТиКиїв.

Чи ділить життя з ВІЛ на до та після

"Так, і якщо говорити про те, чим воно відрізняється — воно стало якісніше, стало кращим, цікавішим, воно стало більш осмисленим, усвідомленим і змістовним. Тому що, коли я отримала свій позитивний тест, одна з думок була саме про те, а що, якщо всі від мене тепер відвернуться", — розповіла вона.

Крістіна каже, що багато чого перестала робити просто тому, що це не допомагає та не робить її щасливою.  

Як говорити про ВІЛ з людьми, що мають ВІЛ-позитивний статус?

"Коли ти кажеш, що не знаєш, як про це говорити — це результат стигматизації ВІЛ-позитивних людей. А кожен раз, коли ми намагаємося бути занадто обережними — це вкладання в ту саму культуру стигми. І тому люди, які чують про ВІЛ, отримують додаткову галочку в списку причин не тестуватись на ВІЛ. Бо це сенситивна тема, бо страшно бути позитивним, бо краще не знати свій ВІЛ-статус: позитивний чи негативни й", — розповідає популяризаторка сексуальної освіти.

 За її словами, одна з головних проблем — брак знань. 

"Ми всі носимо в собі якийсь біль. В когось це ВІЛ, в когось це онкологія, в когось це сексуальне насильство, в когось це психологічна травма, в когось це психічний розлад тощо. Ми всі щось у собі носимо", — ділиться жінка.

Чи є щось, за що ти вдячна ВІЛ?

"Я вдячна ВІЛ за себе. Бо якби не ВІЛ-статус, то, скоріш за все, я б ще дуже не скоро стала на свою сторону. А зараз, після ось цієї дороги в сім років, я справді захоплююся людиною, якою я стала. Мені ця людина справді подобається. Звісно, завжди є над чим працювати. Але це перший рік, коли я прям відчуваю, що люблю людину, яку я бачу в дзеркалі. І безумно, без ВІЛ я не знаю, чи сталося б це взагалі", — розповідає Крістіна.

Як ти отримувала терапію в Україні?

"Всі пацієнти в Україні отримують АРТ (антиретровірусну терапію) безоплатно. До війни були ліки на 100% пацієнтів. Але не всі пацієнти, кому справді треба, отримують терапію, тому що бояться перевіритись чи після позитивного тесту — почати її приймати", — додала Крістіна.

Нагадаємо, люди з ВІЛ, які приймають терапію, живуть звичайне життя, як і всі інші. Однак багато питань викликає тема ВІЛ-інфікованих військових — чи безпечно їм йти на фронт та чи можуть вони заразити інших у випадку поранення.