Як професійні атлети захищають Україну на змаганнях та фронті: інтерв'ю з міністром спорту

Попри війну і складну ситуацію, українські спортсмени продовжили виступати на міжнародних змаганнях, здобувати медалі, у такий спосіб прославляючи Україну. Міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт в інтерв’ю Новини.LIVE розповів, хто зі спортсменів поєднує змагання зі службою в армії, як розвивається спорт у війну та скільки чемпіонів віддали своє життя за перемогу.

Як працює Міністерство спорту у воєнний час

— Як змінилося ваше життя як міністра після початку повномасштабного вторгнення?

— Життя, як і у кожного українця, змінилося кардинально. На початку Кабінет Міністрів, Президент Володимир Зеленський, Офіс Президента взагалі не розходилися. Працювали і продовжуємо працювати з ранку до ночі. Було безліч справ, кожне питання розглядали в індивідуальному порядку.

Багато спортсменів були за кордоном, багато — у країні, хтось — на тренувальних зборах, інші — на змаганнях. Потрібно було продумати всю логістику: кому та куди повертатись, зокрема тим, кому взагалі не було куди їхати.

На сьогодні ми працюємо і не зупиняємося, на зв’язку 24 години на добу. Так і весь Кабінет Міністрів працює, і вся держава.

— О котрій починається ваш робочий день? 

— Я прокидаюсь — й одразу на зв’язку. Наприклад, зараз в Бірмінгемі тривають Всесвітні ігри, різниця в часі становить близько семи годин, тому серед ночі я ще можу стежити за перебігом подій. Якщо правильно все розпланувати, то встигаю перепочити якихось 20-30 хвилин на день. Вже звикли працювати в такому форматі.

— Як вважаєте, складніше бути олімпійським чемпіоном чи міністром?

— Міністром складніше. Коли ти спортсмен, то маєш відповідальність перед собою, перед тренером, перед командою. Багато людей не розуміє, що коли стаєш олімпійським чемпіоном, то на тебе працює вся команда, вся система, тренери, федерація, міністерство.

Виходячи на килим чи доріжку, спортсмен бореться за себе, а міністр відповідальний за всю галузь, має турбуватися за кожного тренера, кожного спортсмена. Я хочу зробити краще, ніж було до мене.

Як світ допомагає українському спорту

— Скільки країн нам допомагають у підтримці спортсменів?

— Близько 40 країн світу і Міжнародний олімпійський комітет допомагають постійно. Це безпрецедентна світова підтримка. Багато країн надали свої бази для тренувань. Зараз усі зимові види спорту тренуються на олімпійській базі в американському Солт-Лейк-Сіті.

— Ця допомога безплатна?

— Наших спортсменів приймають повністю безкоштовно. Все оплачують: тренування, харчування...

— Країни самі пропонували допомогу чи міністерство зверталось до кожної окремо?

— Міністерство, наші федерації та Національний олімпійський комітет зверталися до всієї олімпійської спільноти. Часто інші країни проявляли ініціативу.

Ми звертались до всіх, просили, аби спортсменів, які через війну не могли брати участь у змаганнях, не викреслювали зі списків

Я писав колегам-міністрам інших країн. Федерації та НОК зверталися на своєму рівні до міжнародних федерацій та олімпійських комітетів. Я не знаю жодної держави у Європі, яка б не відгукнулася, всі допомагали й продовжують це робити.

— Які країни прийняли найбільшу кількість наших спортсменів?

— Італія, Туреччина, Польща, Литва та багато інших країн. Триста дітей прийняла Угорщина, двісті — Румунія. Багато дітей було з Маріуполя, Харкова, Донеччини та Луганщини.

— Виникає питання, чи розглядають нас як конкурентів країни, які нам допомагають?

— Ні. Всі розуміють, в яких умовах ми живемо. Бачать жах, що у нас відбувається, як руйнують міста і як гинуть наші люди.

Спортивну інфраструктуру вже зруйнували на 160 млн доларів 

— Чи є у вас дані, наскільки великі руйнування спортивної інфраструктури?

— Станом на зараз зруйновано 111 спортивних об’єктів. Дев’ятнадцять взагалі не існує. Нам потрібно відновити ці об’єкти й побудувати низку інших.

Тренувальна база ФК "Десна" – стадіон ім. Гагаріна в Чернігові. Фото: xsport.ua

— Вже є підрахунок збитків?

— На сьогодні [підраховано] руйнувань на 160 млн доларів. Стільки ж потрібно, аби все відновити.

Міжнародний олімпійський комітет на чолі з Томасом Бахом надали 7,5 млн доларів на підтримку наших спортсменів. Разом із Сергієм Бубкою, президентом Національного олімпійського комітету України, вони залучають спонсорів та меценатів, які будуть надавати кошти для відбудови спортивної інфраструктури. Дуже багато країн хочуть нам допомагати.

Про майбутнє спорту в Україні: почнуть з майданчиків у дворах

— Чи є пріоритетні види спорту, які відновлюватимуть першочергово?

— Ми почнемо з об’єктів для занять масовим спортом, але все робитимемо паралельно. Почнемо з майданчиків у дворах житлових будинків, шкіл, садочків, щоб якомога більше людей змогли долучитися до спорту. Фахово будем розглядати кожне місто окремо.

— Яке ваше стратегічне бачення, що буде з людським, а зрештою і спортивним фондом за 5–10 років після закінчення війни?

— Це важливе питання, але дуже складне. Українська нація настільки сильна, що ми швидко відновимося. Але правильно розроблені програми мають цьому посприяти.

— Як, на вашу думку, буде далі розвиватись паралімпійський спорт?

— У нас є хороша база на західній Україні для паралімпійців. Думаю, одна з кращиху Європі. Ми маємо допомагати людям займатися спортом. Залежно від того, скільки зробимо реабілітаційно-спортивних центрів, стільки людей матимуть бажання перемагати й тренуватися.

— Яке загалом ви бачите майбутнє українського спорту?

— Коли ми переможемо у цій війні, буде велика розбудова української інфраструктури. Ми з новими силами працюватимемо в новій країні. І тоді буде важливо приділити увагу не лише професійному спорту, а й масовому.

Важливо, щоб усі верстви населення були залучені, відвідували парки та спортивні майданчики. Моє бачення — це спортивна інфраструктура в кожній області, в кожному місті, в кожному навіть найменшому населеному пункті, щоб ми були спортивною країною — країною переможців.

Хтось їде, хтось повертається: про тренування під час війни

— Де тренуються спортсмени з початку повномасштабного вторгнення?

— Декілька олімпійських баз працює в Україні, але більшість наших спортсменів перебувають за кордоном. Понад 1000 спортсменів після початку війни виступали на різних змаганнях. Пам’ятаю, як ми 24 лютого збиралися — вся команда, всі заступники — й вирішували, хто залишається за межами України, а хто повертається. У багатьох закінчувалися кошти, тому необхідно було планувати, як діяти далі. Було дуже складно.

— Зараз спортсмени повертаються?

— Хтось повернувся, а хтось виїхав. Є спортивний календар, відповідно до якого спортсмени працюють. Зараз наш прапор майорить на різних змаганнях.

— Як і де тренуються наші футболісти?

— Футболісти збирають для України багато коштів на благодійних заходах. Зараз і "Динамо", і "Шахтар" тренуються за кордоном. Розпочинаються європейські чемпіонати, п'ять наших клубів вибороли можливість представляти Україну. Поки безпека не дозволяє тренуватися вдома, тому роблять це за кордоном.

— Як фінансується спорт у війну?

— До війни на спорт було близько 1,2 млрд гривень, зараз скоротили й залишили 1 млрд гривень. Це і на змагання, і на заробітні плати, і на тренувальні збори — на все. Як буде далі — подивимося. Головне — перемога. Зараз ми все фінансуємо самі, але там, де не вистачає, допомагають міжнародні партнери.

— Скільки медалей українці здобули на Всесвітніх міжнародних іграх станом на зараз?

— Це 34 медалі: десять золотих, десять срібних, чотирнадцять бронзових нагород. З січня місяця виборили понад тисячу медалей на різних міжнародних змаганнях. У нас збільшилась кількість ліцензій. У Польщі чотири роки тому на Всесвітніх іграх було 80 ліцензій, а зараз — 102.

Акробатки Вікторія Козловська й Таїсія Марченко вибороли "золото" на Всесвітніх іграх-2022.

— Це тому що міжнародна спільнота до нас почала прихильніше ставитися?

— Ні, у спорті лояльності немає. Це тому, що покращилась підготовка, стала якіснішою. Оцінювання відбувається чесно. Спортсмени стали більш вмотивованими, хочуть здобувати перемоги та славити нашу країну.

— Як можете пояснити феномен того, що українські спортсмени, попри складну ситуацію, продовжують перемагати?

— Бажання перемагати, бажання стояти на п'єдесталі, бажання показати всьому світу, що Україна була, є і буде. Всі як ніколи докладають максимальних зусиль.

Герої ЗСУ та янголи спорту

— Скільки спортсменів пішли до лав ЗСУ?

— Понад три тисячі спортсменів, тренерів і працівників закладів фізичної культури та спорту захищають Україну. На волонтерському фронті їм допомагають понад 1100 спортсменів і тренерів.

Василь Ломаченко вступив до лав територіальної оборони. Усик хотів йти [у військо], але потім вирішив продовжувати спортивні змагання

Я вважаю, оскільки Усик — перший номер у світі, там (на рингу. — Ред.) може зробити для України більше, ніж на фронті. Кожен має робити свою справу. Це виклик для кожної людини.

Багато хто служить і виступає паралельно на змаганнях. У нас є приклад у кікбоксингу WAKO — Роман Щербатюк. Він став до лав тероборони, охороняв стратегічні об'єкти. Потім був у Попасній на Луганщині. Отримав вибухову травму. Після лікування переміг на Кубку світу. На Всесвітніх іграх Роман здобув "бронзу". Тобто наші хлопці і боронять країну, і виграють міжнародні змагання.

— Чи були спортсмени, які обирали між фронтом і спортом?

— Це виклик для кожного, хто боронить країну. Велика подяка всім, хто став на захист. Ми підтримували кожного у його виборі.

— Чи були випадки, коли спортсмени, навпаки, переходили в інші команди?

— Коли почалась війна (лютневий наступ росії. — Ред.), один хокеїст, який виступав за українську команду, перейшов грати за росію. Це зрадник. Народився в Україні, навчався в українській школі, а потім поїхав виступати за рф. Якщо ти переходиш у мирний час — одне, а от у війну, та ще й в країну, яка прийшла на нашу землю, — зовсім інше. Це зрада і ганьба.

Є умови для переходу. Поки жоден спортсмен офіційно не виявив бажання перейти

Анастасія Шаботова — вона росіянка, але виступала за Україну. Почала у мережі підтримувати окупантів. Ми одразу її видалили з усіх списків.

— Скільки спортсменів загинуло на війні?

— Це наші янголи спорту. Вони загинули, щоби жили ми. Віцечемпіон Європи з кульової стрільби Іван Бідняк — повернувся з Європи, аби боронити Батьківщину. Біатлоніст Євген Малишев — захищав рідний Харків, у березні йому мало б виповнитися 20 років. Каратист Віктор Ярмоленко — пішов на фронт добровольцем, звільняв Бучу та Ірпінь, загинув на Луганщині.

Після повномасштабного вторгнення росії 110 спортсменів і тренерів загинули на полі бою та від ворожих снарядів. П'ять поранених, 22 перебувають у полоні

Одинадцятирічна гімнастка Катя Дяченко — вбита російською авіабомбою у Маріуполі. Боєць Олексій Янін зі сталевого "Азову", сноубордист Микола Полюляк, легкоатлет Олександр Сербінов, боксер Віктор Понятенко — десятки й десятки спортсменів загинули в боях за Україну. Їхні імена вже вписані в історію та мають закарбуватися в серці кожного українця.