Зґвалтування школярки в Кривому Розі. Сім важливих питань з відповідями, якщо у вас є діти
Поділитися
Днями український медіа-простір збурило повідомлення з Кривого Рогу – там випускниця школи заявила, що її зґвалтував викладач після випускного вечора. За заявою дівчини відкрили кримінальну справу, ведеться розслідування. Про це Новини.LIVE розповіла речниця Нацполіції Дніпропетрівщини.
Натомість багато ґвалтівників дітей лишаються непокараними – адже малолітні та неповнолітні жертви бояться чи соромляться звертатись до правоохоронців.
Про це у коментарі Новини.LIVE розповіла фахівчиня ГО "Ла-Страда Україна", які працюють із усіма випадками гендерної дискримінації та проявами насильства.
Поговорили з Альоною Кривуляк про те, який слід на подальшу долю дитини-підлітка може накласти зґвалтування, а також про "маркери" наруги, за якими батьки можуть зрозуміти проблему і допомогти.
Чим зґвалтування відрізняється від сексуального насильства?
В українських законах – зґвалтування і сексуальне насильство – це різні поняття. Проте, варто пам'ятати, що за обидва ці злочини настає кримінальна відповідальність.
"Так, згідно із законодавством, зґвалтування – це проникнення в тіло – вагінальне, оральне, анальне – за допомогою статевого органу або іншого предмета, без добровільної згоди на це особи. Якщо говоримо про сексуальне насильство – це момент, коли проникнення немає, але є будь-які дії сексуального характеру, які вчиняються стосовно особи без добровільної її на це згоди. Може бути торкання інтимних місць, перегляд порнографічної продукції, моменти з переодяганням еротичного характеру", - розповіла фахівчиня.
Добровільну згоду на секс людина може дати, лише досягнувши певного віку. В Україні це 16 років.
"Але тут треба бути дуже обережним. Зараз багато дорослих людей, зокрема чоловіків, якраз і намагаються цим маніпулювати. Буцімто: "Ок, їй же 16, тож все було добровільно. Вона досягла віку статевої згоди". Відповідно, будь-які дії сексуального характеру є, нібито, вже прийнятними. Але насправді, коли ми говоримо про випадки зґвалтування чи сексуального насильства в підлітковому віці – це є дуже небезпечно. Згідно із законодавством України, дитиною вважається особа до 18 років. Навіть, якщо у 16-17 років дитина вже є випускником – це не означає, що держава присвоює їй статус дорослої особи", - розповіла фахівчиня.
Як справляються з наругою підлітки – які основні небезпеки
Зґвалтування, наруга у підлітковому віці переживається більш гостро, аніж у дорослої людини – адже організм підлітка має свою специфіку, а психіка не готова до травмуючого досвіду.
"Цей період в принципі є важким для дитини – ти і так не розумієш, що з тобою відбувається, в тебе постійні гормональні збої. Розумієш, що ти, нібито, вже й доросла людина, але в той же час дитина. Змінюється все в тілі на рівні фізіології. Емоційний рівень теж бажає кращого, бо тобою керують емоції – можеш то плакати, то сміятись. Тому будь-яка травмуюча подія – як фізично, так і морально – є надзвичайно небезпечною. Випадки насильства й зґвалтування завжди несуть величезну психотравму для дитини будь-якого віку. Навіть якщо на перший погляд здається, що дитина абстрагувалась – закрилась у собі або просто не говорить про цю ситуацію", - зауважила фахівчиня.
Саме у дитячому й підлітковому віці бракує внутрішніх сил і ресурсів для того, щоб самостійно справлятись із переживаннями, травмою.
"Дитина ще не має вдосталь життєвого досвіду, просто не розуміє ні в фізичному, ні в емоційному плані, як із цим справлятись. Тому для дорослих, в першу чергу батьків, важливий момент підтримувати і обов’язково звертатись за допомогою до спеціалістів", - підкреслила Альона Кривуляк.
Чого категорично не можна робити й казати батькам
Якщо дитині необхідна допомога фахівця – можна звернутись як до платного спеціаліста, так і до спеціальних служб психологічної підтримки, які надають допомогу безоплатно. Але перше, що мають зробити батьки – не покладати на дитину вину за подію.
"Дуже важливий момент не звинувачувати дитину, яка стикнулася із випадком сексуального насильства або зґвалтування – бо це призведе до "самопоїдання". Цей величезний сором і так притаманний підлітку, якого зґвалтували чи вчинили дії сексуального характеру. Тому, якщо ще батьки почнуть капати про те, що "а може ти сама винна", "а може якось його спровокувала", "давай подивимось, у що була одягнена", "а може були якісь флірти з твого боку" – дитина буде ще більше замикатись, ненавидіти себе. Вона шукатиме причини наруги не у кривдникові – дорослій особі, яка мала би увімкнути мозок і розуміти, що такі дії є кримінально караними. Дитина, на превеликий жаль, шукає причину в собі", - розповіла фахівчиня.
Досить часто дії вчиняють люди, яких дитина дуже добре знає
Часто у випадках зґвалтування дітей – жертва добре знає кривдника. Це можуть бути батьки, рідні або добрі знайомі родини. Тому дитині ще важче розповісти комусь про наругу – вона боїться бути "жорстокою", зашкодити.
"Зазвичай, ґвалтівник - не маніяк, який вибіг з-за дерева і збезчестив. Насправді, в переважній більшості, це люди, яких дитина добре знає. Тому, коли ми говоримо про притягнення до відповідальності, тут є ще момент, що дитина починає жаліти кривдника. А якщо це, не доведи Господи, особа з родини – мама, тато, брат або сестра – то ще важче пересилити себе і попросити про допомогу. Тут часто діти замикаються і намагаються ні з ким не ділитись такою ситуацією, але в той самий момент, не здатні самостійно її переживати. В дітей нема серйозних внутрішніх ресурсів, ані життєвого досвіду справлятись із такими потрясіннями. Тому важливо бути просто тією адекватною дорослою особою, якій може довіритись дитина", - розповіла Альона Кривуляк.
Як зрозуміти, що все недобре
Те, що дитина могла пережити сексуальне насильство – можна виявити за змінами у її поведінці. Зазвичай їх помічають люди з близького оточення.
"Після факту сексуального насильства чи зґвалтування – дитина зміниться. Почне замикатись або явно проявляти негатив. Прояви агресії – можуть бути в бік свого кривдника. Вона не буде говорити, що це конкретно ця людина вчинила акт насильства, але всім емоційним станом буде це показувати – уникати спілкування, агресувати, намагатись не знаходитись в одному приміщенні з цією людиною. Може пояснювати по-різному, наприклад: "Я хворію й не можу піти до вчителя на додаткове заняття", або "Не можу поїхати в село до бабусі... бо" і придумати причину, чому", - пояснила фахівчиня.
У випадку, коли батьки підозрюють, що дитина стала жертвою наруги – варто спробувати поговорити.
"Насправді про сексуальне насильство говорити дуже складно. У нас немає в школі дисципліни "статеве виховання" – зміни в організмі, моменти вікового дозрівання, згода в сексі, як захиститись від сексуального насильства - про це не говорять. Також про це не говорять батьки – тому й сама дитина боїться з кимось підняти цю тему, оскільки вона не знає, як на неї відреагують. Тож необхідно стати адекватним дорослим, якому дитина може довіритись", - розповіла фахівчиня.
Страх дитини і батьків
Діти бояться звертатись до поліції, спеціальних служб, бо не хочуть знову й знову переживати травмуючий досвід. Натомість батьки також іноді бояться звертатись до психологів – через "розголос".
"У зверненні до психолога нема нічого "ганебного". У тому, що стосується кейсів сексуального насильства, зґвалтування, роботи психотерапевта – все завжди базується на принципі конфіденційності. Ваші куми, сусіди, далекі родичі про це не дізнаються. Батькам необхідно вибирати й ставити на ваги: здоров’я, безпека й адекватний розвиток вашої дитини – або ваші страхи про те, що хтось це буде обговорювати і це вплине на статус вашої родини. Батьки мають завжди обов’язково вибирати дитину", - розповіла фахівчиня.
Якщо батьки вибирають ігноруючу позицію
Якщо ж батьки відмовляються від допомоги фахівців, намагаються закривати очі, то дитина часто просить про допомогу, але у свій спосіб – відмовляється їсти, митись.
"Часто батьки не починають у цьому розбиратись, списують на підлітковий вік, що все минеться, можуть бути зайняті роботою. Тож дитина намагається справлятись із цією травмуючою подією так, як вона може і так, як вона вміє. Часто це переходить у автоагресію. Дитина звинувачує сама себе в ситуації й сама себе карає", - розповіла психологиня.
Найбільш розповсюджені форми покарання себе за злочин, якого не вчиняв
Фахівчиня перерахувала страшні способи покарання, які вигадують для себе жертви зґвалтування й сексуального насильства:
- Доводить себе до анорексії – відмовляється їсти, бо так вона сподівається стати менш привабливою для кривдника.
- Починає займатись самопошкодженням – різати себе, робити опіки, травмувати, б’ючи дерево, стіну. Дитина намагається покарати себе за ситуацію, яка трапилась, та виплеснути свій емоційний, психологічний душевний біль – переживає його, завдаючи собі фізичного болю.
- Вдається до вживання алкоголю, наркотичних засобів – таким чином намагається заглушити травмуючу ситуацію, яка трапилась.
- Найбільш фатальний наслідок – спроба суїциду або вчинення суїциду.
"Батькам не варто думати, що це якась показова ситуація, нісенітниці в голові дитини – це теж певний спосіб, який знає дитина, вважає прийнятним для того, щоб пережити ситуацію, щоб більше про це не думати й не згадувати. Має таку установку: не буде мене – не буде проблеми", - пояснила Альона Кривуляк.
Номери екстреної допомоги
Тож, якщо батьки запідозрили, що до дитини застосували насильство – варто невідкладно звертатись до фахівців. Безкоштовну фахову допомогу можна отримати за номерами:
Ла-Страда Україна 0 800 500 225
116 -111 (безкоштовно з мобільного)
Більше оперативних новин шукайте в Telegram і Viber Новини.LIVE.
Читайте Новини.LIVE!
