Як росія використовувала депортацію як зброю: історія

Міжнародний кримінальний суд у березні нарешті визнав депортацію українських дітей до росії воєнним злочином. Однак понести відповідальність за примусові переселення окремих людей та цілих народів росія мала б вже давно. Адже Радянська росія має величезну історію депортацій, методи якої успадкувала й сучасна росія.

Хронологію російських депортацій описує у своїй статті історик Австралійського католицького університету Даріус фон Гуттнер Споржинський. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Про довгу історію використання росією депортації як зброї

17 березня Міжнародний кримінальний суд назвав депортацію українських дітей росією воєнним злочином, за який несе відповідальність президент володимир путін.

За деякими даними, з моменту вторгнення в Україну в лютому 2022 року до росії було вивезено понад 6 000 дітей. Комісія ООН з розслідування ситуації в Україні опублікувала докази "незаконного переміщення сотень українських дітей до росії".

Нещодавній звіт Єльської школи громадського здоров'я наводить докази організованої спроби перевиховання викрадених українських дітей, яких утримують у місцях, що простягаються від окупованого росією Криму до Сибіру.

путін є першим російським лідером, на якого видано ордер на арешт за депортацію громадян іншої країни, але витоки використання депортації як зброї глибоко вкорінені в російській історії.

За століття до російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року вигнання окремих осіб або навіть цілих народів використовувалося як цілеспрямований інструмент війни.

Інструмент політики

Депортація як політичний інструмент вперше з'явилася під час стрімкої експансії росії у другій половині XVI століття.

У 1547 році великий князь Московії Іван Грозний оголосив себе царем всієї Русі. Він претендував на керівництво не лише Москвою та її територіями, але й усіма землями давньої Київської Русі. "росія" замінила "Московію" в назві нового царства.

Стратегія експансії Московії була спрямована на Велике князівство Литовське на заході, а також на завоювання Сибіру, тоді ще величезного окремого регіону на сході. Між 1550 і 1700 роками царство розширювалося на 35 000 квадратних кілометрів на рік.

У 1569 році Литва приєдналася до Польщі, утворивши Річ Посполиту. Річ Посполита, у якій влада була розділена між королем і парламентом, на початку 1600-х років стала однією з найбільших країн Європи, що охоплювала майже мільйон квадратних кілометрів.

Експансія Московії на захід за рахунок Литви з початку 1500-х років наштовхнулася на опір. Раніше литовські правителі об'єднали "всю Русь" (включно з територією сучасної України) в межах своєї багатоетнічної та багатоконфесійної монархії.

Під впливом православної релігії та мови Київської Русі литовська династія не хотіла втрачати контроль над розлогими територіями, що межували з Московією. Союз з Польщею був, можливо, однією зі стратегій захисту від зазіхань росії.

На початку XVII століття війни між росією та Польщею-Литвою призвели до депортації солдатів, серед яких був і Адам Каменський (приблизно 1635 – 1676). Каменський був затриманий у 1666 році і депортований до Якутська, поселення, побудованого на суцільній вічній мерзлоті, приблизно за 450 км на південь від Полярного кола.

Між 1760-ми та 1795 роками конфлікт між росією та Польщею-Литвою вступив у гостру фазу. Його кінцевим результатом став кінець незалежності Речі Посполитої.

У 1767 році російський посол Микола Рєпін наказав викрасти і депортувати до Калуги групу польсько-литовських парламентарів, які виступали проти ініційованого росією законодавства.

Між 1771 та 1795 роками понад 50 000 громадян Польщі-Литви були депортовані в різні місця Російської імперії. Серед них було близько 20 000 тих, хто підтримував або служив у польсько-литовській армії під проводом Тадеуша Костюшка.

Повстання Костюшка з березня по листопад 1794 року мало на меті запобігти поділу території Речі Посполитої між росією, Пруссією та Австрією. У жовтні 1794 року росіяни депортували Костюшка до Санкт-Петербурга.

У січні 1795 року російські військові вивезли з Варшави короля Станіслава Августа, останнього монарха Речі Посполитої. Він помер у Санкт-Петербурзі в 1798 році.

XX століття

Колишні піддані Речі Посполитої знову повставали проти росії у 1830 та 1863 роках. Після придушення повстання 1830 року близько 30 000 його учасників було депортовано до росії. Ще 27 000 солдатів були примушені до обов'язкової військової служби в російській армії.

23 березня 1831 року імператор Ніколай І наказав депортувати дітей польсько-литовських військовослужбовців до росії для вступу до спеціальних підрозділів імперської армії.

Після 1863 року росія депортувала щонайменше 25 000 тих, хто боровся за незалежність Речі Посполитої. Більшість з них були депортовані до Тобольська, Іркутська, Акатуя і Тунки, глибокої сибірської глибинки. Більшість ніколи не повернулися додому.

У XX столітті Радянська росія проводила депортацію й проти власного народу. Заможні селяни, відомі як куркулі, були затавровані як "класові вороги", а етнічні корейці, німці і татари також стали мішенню для депортації. Ці депортації були описані державою як "переміщення населення", коли влада депортувала "антирадянських" "ворогів народу" для очищення певних територій.

Під час Другої світової війни 366 000 німців Поволжя, які на той час проживали в росії, були депортовані до Сибіру.

Вторгнення Радянської росії до Польщі у 1939 році призвело до депортації понад мільйона людей. Близько 350 000 загинули.

Усе татарське населення Криму, що налічувало близько 200 000 осіб, було депортовано і переселено переважно до Узбекистану, де значна його частина загинула.

У 2015 році Україна визнала цю депортацію кримських татар геноцидом і відзначила 18 травня як день пам'яті.

За оцінками експертів, у 1940–1953 роках з Латвії, Литви та Естонії було депортовано понад 200 000 осіб — 10% усього дорослого населення.

Також за оцінками, між 1936 і 1952 роками щонайменше три мільйони людей були депортовані із західних територій Радянської росії і вивезені за тисячі кілометрів до Сибіру і Центральної Азії.

У 2023 році світ стає свідком того, як росія знову використовує депортацію як зброю. Чи знайдуть колись діти, вивезені з України, дорогу додому?

Даріус фон Гуттнер Споржинський, історик, Австралійський католицький університет