Ампутації та зараження: дружина командира полку "Азов" про лікування повернутих бійців

Визволених з російської неволі бійців зараз лікують у госпіталях. Водночас, за словами Президента Зеленського, у полоні перебувають ще близько 2,5 тисячі українців з Маріуполя. Їхні дружини створили Асоціацію родин захисників "Азовсталі", щоб пришвидшити повернення додому тих, про чию долю досі нічого не відомо. 

Про стан здоров'я визволених з полону військових розповіла Катерина Прокопенко, дружина командира полку "Азов" Дениса Прокопенка.

Чи достатня підтримка і допомога української сторони тим бійцям, кого повернули?

— Наскільки нам відомо, зараз бійців будуть переводити у спеціальні лікарні, щоб вони пройшли відповідний медогляд, зважаючи на їхні захворювання. Тому що там дуже багато ампутацій, серйозних заражень. Ми бачимо, що підтримка з боку української влади є.

Чи проводяться перемовини з іноземними лікарями чи клініками? Потрібна їхня допомога?

— Це в процесі. Наші лікарі зроблять глибинний огляд, поставлять діагноз, тоді буде видно картину захворювання кожного. А далі можна залучати іноземних лікарів, відправляти бійців лікуватися за кордон.

А допомога сім'ям, дружинам, дітям бійців? Чи ведеться з ними психологічна робота?

— У нашій Асоціації є спеціальний штаб психологів. Можна зателефонувати за номером гарячої лінії й отримати допомогу.

Ви просите зараз не втручатися в особисте життя повернених бійців. Чим шкодить публічність?

— Шкодять зазвичай журналісти у перші дні повернення. Щойно бійці приїхали, їх почали штурмувати в лікарнях. Для них це психологічна шкода, вони хочуть все ж таки відпочити і не дуже готові давати коментарі. А ще можуть сказати на емоціях щось зайве. Зараз ведеться слідство, чи застосовувалися тортури тощо, тому деяка інформація не може бути публічною.

Два місяці тому про Маріуполь та "Азовсталь" говорили щодня, суспільство в соціальних мережах робило шалений розголос. Зараз активність спадає. Як ви до цього ставитесь?

— Це звичайний психологічний процес. Розголос буде спадати, всі втомлюються від однієї й тієї ж інформації. Тим паче, нічого нового про бійців у полоні не відомо. Вони не виходять на зв'язок. Але ми намагаємося тримати цю тему на плаву, робимо фотовиставки, кінопокази тощо.

Як ви емоційно тримаєтеся? Хто ваша підтримка?

— Моя підтримка — мій чоловік Денис, про якого я щодня думаю, кожну секунду. Це мене надихає. Згадую, який він сильний, рішучий, мужній. Здаватися не можна, плакати не можна. Треба рухатися далі й намагатися робити так, аби про них не забували. Постійно нагадувати світу про їхній героїзм.